1981 року велика пожежа знищила значну частину виробничих потужностей Vitra у місті Вайль-на-Рейні поблизу Базеля. Рольф і Раймонд Фельбаум, два сини засновників компанії, вирішили перетворити виклик на можливість та розпочали масштабне переосмислення заводського комплексу. У подальші роки англійський архітектор Ніколас Грімшоу надав форму новій будівлі. Тоді художники Клаес Ольденбург та Кош'є ван Брюґґен встановили за межами фабрики величезну скульптуру, що зображує молоток, плоскогубці й викрутку — три основні інструменти, якими користуються меблярі. Пізніше з'явився Френк Гері, один з найвідоміших архітекторів 20-го століття, який спроектував звивисту будівлю з білим тинькованим фасадом, яка була відкрита в 1989 році для розміщення нового Музею дизайну Vitra. 

Італійський дизайнер Бруно Мунарі якось писав, що «мрія художника — виставляти свої роботи в музеї, а мрія дизайнера — потрапити на вуличні ринки». Однак наприкінці 1980-х років дизайн починає потроху завойовує роль культурної сили, а не просто інструменту, який промисловість використовувала для приваблення масового споживача.

Спочатку в Музеї дизайну Vitra виставлялася виключно приватна колекція, зокрема меблі американських дизайнерів Чарльза та Рея Імс, чий маєток компанія придбала за рік до цього, та стілець Panton данського дизайнера Вернера Пантона — перший об'єкт, самостійно розроблений компанією Vitra ще у 1960 році. Всередині будівлі, спроектованої Гері, продукти, призначені для масового ринку, було представлено як «ікони в іконі»: відполіровані до блиску, їх було поставлено на п'єдестал з єдиною метою — щоб ними милувалися відвідувачі, як витворами мистецтва. «Це має дещо парадоксальний та амбівалентний сенс для людини мого становища, — розмірковує Кріс. — Щойно ви передаєте щось до музею, воно стає предметом колекціонування, доступним лише дуже вузькому колу багатих колекціонерів. А дизайн створений не для цього. Дизайн має бути доступним багатьом людям». 

Невдовзі після заснування спеціалізація музею почала виходити за межі компанії: тодішній директор Александер фон Веґезак придбав роботи дизайнерів, які ніколи не працювали з Vitra, відкрив видавництво та організував всесвітньо відомі виставки, присвячені Френку Ллойду Райту, Луїсу Барраґану, подружжю Імс, а також чеському кубізму та майбутньому мобільності. «Від самого початку музей був відкритий для дизайну, архітектури та мистецтва», –– продовжує Кріс, який приєднався до музею як стажист у 1995 році. — Замість того, щоб визначати відмінності, ми були більш зацікавлені в дослідженні симбіозу між різними сферами». Такий підхід підготував музей до трансформацій, які змінили дискурс про дизайн на зламі тисячоліть, коли люди почали розглядати його ширше та критичніше. Фокус змістився із самого об'єкта на те, що його оточує і пов'язує з рештою суспільства.

«Багато традицій дизайну формуються екосистемою, яка виходить за межі дизайну, — продовжує він. — У Німеччині дизайн пов'язаний зі сталеливарною промисловістю. У Франції — з оздобленням інтер'єру, а отже, з ремеслом. Швейцарія знаходиться між цими двома світами: об'єкти виробляються за допомогою інноваційних машин та технологій, але часто це робиться невеликими компаніями, які характеризуються значною часткою ручної праці. Ця проміжна позиція між інженерною думкою та високою майстерністю у виконанні є гарним рецептом для інновацій та якості. Це також питання відповідальності. У маленькій країні не можна валяти дурня». 

Фельбауми це добре знають. На шляху до створення одного з найвідоміших та найулюбленіших меблевих брендів у світі, як для офісу, так і для дому, вони ніколи не втрачали почуття рівноваги та поваги до місця свого походження. Сьогодні Vitra працює по всьому світу, але рішення приймає член сім'ї в третьому поколінні, дочка Реймонда Нора, з офісу, розташованого неподалік від місця заснування компанії. Цей етос відображається на рівні незалежності, яку компанія завжди надавала музею. Співробітники не повинні інформувати компанію про свою діяльність або просити дозволу на організацію конкретної виставки. А втім, багато співробітників Vitra відвідують виставки, щоб почерпнути натхнення, або використовують колекцію для знаходження забутих дизайнів та їх повернення у виробництво.

Редакційна свобода дозволила Музею дизайну Vitra здобути широку довіру, взаємодіяти з державними музеями та фондами по всьому світу, мати справу з іншими корпоративними спонсорами та, зрештою, охопити значно ширшу аудиторію. «Ми вважаємо, що добре достукатися до багатьох людей і перекласти питання дизайну зрозумілою мовою, — каже Кріс. — Ми хочемо бути популярними в позитивному сенсі». Прикладом такого ставлення є виставка, яка зараз експонується в будівлі Гері. Вона називається «Nike». Публікація «Form Follows Motion» розповідає про історію дизайну спортивного одягу бренду, від логотипу Swoosh до найбільш знакових моделей кросівок, а також про нещодавні дослідження щодо майбутніх матеріалів та сталого розвитку. Далі в програмі — виставка про шейкерів, релігійну групу, що діє в США з кінця 18-го століття, дизайном якої займався шанований сучасний дует Formafantasma.

Випадкові відвідувачі Музею дизайну Vitra також можуть відвідати Vitra Schaudepot — будівлю, спроектовану архітекторами Herzog & De Meuron, в якій з 2016 року демонструється постійно оновлювана добірка приблизно 400 предметів дизайну з колекції музею. Загалом колекція налічує 20 000 об'єктів, серед яких сучасні ікони Ле Корбюзьє, Алвара Аалто та Ґерріта Рітвельда, а також сучасні меблі, надруковані на 3D-принтері, маловідомі або анонімні об'єкти, прототипи та експериментальні моделі. Сам комплекс — справжній рай для ентузіастів дизайну та архітектури: блукаючи навколо, наче маленьким кварталом, відвідувачі можуть натрапити на пожежну станцію, спроектовану Захою Хадід, конференц-павільйон за проектом Тадао Андо, фабричну будівлю Альваро Сіза та один з фірмових геодезичних куполів Річарда Бакмінстера Фуллера. Одне з останніх доповнень комплексу — Худі Барі, невеликий будинок на палях, спроектований бангладеською архітекторкою Мариною Табассум, як конкретна відповідь на повені, що регулярно змушують її співгромадян переїжджати до інших країн. «Поруч з ним ми створили зону відпочинку просто неба. Там дуже гарно посидіти влітку, просто насолоджуючись природою», — каже Кріс. — Сьогодні йдеться не стільки про будівлі, скільки про те, що відбувається між ними. Фокус змістився від бетону на природу».

Влітку директор музею іноді виходить на двадцятихвилинну прогулянку на пагорб, що височіє над комплексом. Там він може подихати свіжим повітрям та помилуватися краєвидами Базеля, унікального міста на межі трьох країн: Франції, Швейцарії та Німеччини. Із цієї висоти, в самому серці Європи, він може дивитися об'єкти на промисловості міста з одного боку, та ліс Шварцвальд — з іншого. Мабуть, немає кращого місця, щоб зупинитися і поміркувати про майбутнє дизайну.